Зміни до законодавства внесені з метою легалізації праці

Законом України «Про внесення змін до
деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов’язкового
державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» від 28
грудня 2014 року  № 77–VIII (далі — Закон
№ 77), що набрав чинності 1 січня 2015 року, до статті 24 КЗпП України, яка регламентує укладення трудового договору, були
внесені зміни: ч. 3 викладена в
редакції: Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового
договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним
органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань
забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування
єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування про
прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів
України»; частина четверта виключена.

Тобто, починаючи з 1 січня 2015 року,
роботодавець, приймаючи на роботу працівника, зобов’язаний видати наказ про
прийняття на роботу (чи розпорядження). Інакше (якщо роботодавець не видасть
наказ про прийняття на роботу) йому загрожують значні штрафи та судові
розгляди.

Слід зазначити, що зміни внесені до
КЗпП України з метою легалізації праці. На виконання цієї норми покликані нові
положення щодо судових спорів з причин не оформлення трудових відносин з
особою, яка фактично працює: статтю 232
КЗпП України «Трудові спори, що підлягають безпосередньому розглядові в
районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах» доповнено ще однією
підставою, за якою безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи
міськрайонних судах розглядаються трудові спори: за заявою працівників про оформлення
трудових відносин у разі виконання ними роботи без укладення трудового договору
та встановлення періоду такої роботи. Відповідно доповнено                  статтю 235 КЗпП України:

При винесенні рішення про оформлення
трудових відносин з працівником, який виконував роботу без укладення трудового
договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного
робочого часу, у разі фактичного виконання роботи повний робочий час,
установлений на підприємстві, в установі, організації, орган, який розглядає
трудовий спір, одночасно приймає рішення про нарахування та виплату такому
працівникові заробітної плати у розмірі не нижче середньої заробітної плати за
відповідним видом економічної діяльності у регіоні у відповідному періоді без
урахування фактично виплаченої заробітної плати, про нарахування та сплату
відповідно до законодавства податку на доходи фізичних осіб та суми єдиного
внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за встановлений
період роботи.

Легалізація праці є одним із завдань,
які пропонується вирішувати шляхом посилення відповідальності за порушення
законодавства про працю,  змінами до ст. 265 Кодексу законів про працю
юридичні та фізичні особи — підприємці, які використовують найману працю,
несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі:

 —
оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання
роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної
плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на
загальнообов’язкове державне соціальне страхування та податків — у тридцятикратному розмірі мінімальної
заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за
кожного працівника, щодо якого скоєно порушення;

 — порушення
встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат,
передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в
повному обсязі — у трикратному розмірі
мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення
порушення;

 —
недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці — у десятикратному розмірі мінімальної
заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за
кожного працівника, щодо якого скоєно порушення;

 — порушення
інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами другим —
четвертим частини другої цієї статті — у розмірі
мінімальної заробітної плати.

 

            Штрафи  є фінансовими санкціями і не належать до
адміністративно –господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського
кодексу України.  Штрафи накладаються
центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань
нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку встановленому
Кабінетом Міністрів України.