Книгозбірню музею на благодійних засадах поповнено 8 книгами, 4 журналами
Співпраця з Міжнародним проєктом «Мережа пам’яті», основною метою якого є розвиток сталої партнерської мережі ініціатив, що займаються інтеграцією пам’яті про Голокост та місцеві єврейські громади в локальну меморіальну культуру України, дала можливість поповнити книгозбірню музею на благодійних засадах 8 книгами, 4 журналами. У цих виданнях вміщені свідчення очевидців, каталоги, матеріали виставок, науково-методичні рекомендації для проведення музейних заходів.
Краєзнавче дослідження директора музею Людмили МІЩЕНКО «Охтирська Шоа» надруковане в інформаційно-педагогічному бюлетні «Уроки Голокосту» Українського центру вивчення історії Голокосту, січень-березень 2021 року, №1(65).
Наводимо уривки із дослідження:
«Науковці Охтирського міського краєзнавчого музею, за матеріалами «Книга скорботи України» встановили, що багато родин об’єдналися у скрутну хвилину, виїхали до Харкова, але велике місто не стало надійним прихистком. Їх розстріляли у Дробицькому яру. Серед них:
Самуїл Шнейдер (1901 р.н.). Місце народження – Охтирка. Батько – Борис. За професією – механік. Одружений. Дружина Белла (дівоче прізвище – Шифер). Розстріляний у Дробицькому яру у жовтні 1941 року.
Люба Рубштейн (дівоче прізвище Певзнер) (1884 р.н.). Місце народження – Охтирка. Батько – Ізраїль, мати – Гіта. За професією – продавець. Заміжня. Розстріляна у Дробицькому яру у 1942 році.
Єлизавета Лосєва (1901 р.н.). Місце народження – Охтирка. Батько – Хаїм, мати – Сара. За професією – вчителька. Незаміжня. Розстріляна у Дробицькому яру у 1941 році.
Двойра Лосєва (1910 р.н.). Місце народження – Охтирка. Батько – Хаїм, мати – Сара. За професією – економіст. Незаміжня. Розстріляна у Дробицькому яру у 1941 році».
«Наталя Павлівна Турчин (1924 р.н.) пригадує, що молодь Охтирки примусово відправляли на роботу до Німеччини. Її бабуся вигадала версію, наче Наталя захворіла на тиф. Наспіх обрізали довгу косу, а на воротях написали «ТИФ». Почувся собачий гавкіт, у двері хтось постукав. Перелякана господиня відчинила двері і побачила змученого, худого єврея. Швидко його заховали. За декілька хвилин у хвіртку постукали поліцаї. Вони шукали зниклого єврея. Наталина бабуся добре розуміла, що могли розстріляти, та вона не злякалася. Коли настали сутінки, врятований чоловік покинув їхнє обійстя. Все своє життя Наталя Павлівна чекала, що прийде день їхньої зустрічі. Та він не настав».
«Із спогадів Людмили Андріївни Мандрики: «Моя мама, Неоніла Костянтинівна Митько, вчителька школи № 11, разом з учнями доглядали за могилою розстріляних євреїв. Вдома ми тримали кіз. З мамою виписали їх недалеко від місця розстрілу. Мама завжди зі сльозами на очах переповідала цю історію».
«Зі спогадів Єфросинії Степанівни Кириченко: «У лісі була викопана яма метрів 15 довжиною і шириною до 5 метрів. По середині лежала дубова дошка (70-ка), на яку зганяли євреїв і розстрілювали з кулемета».
«Надія Іванівна Литвиненко, дочка Марії Федорівни Фесенко, переповідає спогади своєї мами. До їхньої хати прийшов поліцай з німцями і наказали матері готувати обід, що наче, поруч, у лісі знайдено склад з пальним і треба нагодувати полонених, які його розкопуватимуть. Худих, у пошарпаному лахмітті, наших солдатів і справді німці змусили копати яму. Викопали вони велику яму, шириною до трьох і довжиною до восьми метрів, глибоку. А коли почали привозити гарбою євреїв, мати зрозуміла все, та й старші діти відчули неладне. Гарба зробила кілька рейсів – 6, або 7, говорить Надія Іванівна, і кожного разу в ній було тісно. По скільки точно людей, не береться судити. Їй здавалося тоді, що не менше двадцяти щоразу прибувало до їхньої оселі. А ще вона запевняє, що біда ця трапилася влітку».
«Підтвердження цьому знаходимо у документі, м/о «Акт о злодеяниях и зверствах немецких оккупантов в городе Ахтырка» (Охтирський районний архів, фонд 57, опис 1, аркуш 97, оригінал): «Немецкие варвары, после зверских издевательств, расстреляли 32 человека евреев, которые были зарыты на 4-ой сотне, среди них высококвалифицированный врач Халфин и маленький 4-х месячный ребенок».
Якщо вас, шановні охтирчани, зацікавила тема Голокосту на Охтирщині, або ви володієте інформацією з цього питання, будемо раді зустрічі з вами.