298 років тому народився український філософ, гуманіст-просвітитель, байкар, поет і педагог Григорій Савич Сковорода
Сьогодні, 3 грудня, 298 років тому народився український філософ, гуманіст-просвітитель, байкар, поет і педагог Григорій Савич Сковорода. Григорій Савич є першим і єдиним у світі мандрівним філософом, який поєднував життя з вченням, постійним удосконаленням самого себе. Усім своїм життям він довів, що щастя людини не залежить від місця і часу, плоті або крові, не міститься в високій посаді, владі або багатстві. «Світ ловив мене, але не спіймав», – говорив чи то жартома, чи то всерйоз Григорій Савич Скоровода ,чи то про себе, чи то про всю українську націю в цілому.
На головному фасаді будівлі Охтирського міського краєзнавчого музею встановлено гранітну меморіальну дошку на честь перебування філософа на Охтирський землі. Автор дошки – український архітектор, графік, член Спілки художників та член Спілки архітекторів України Петро Чаговець.
Просвітницький діяч, рязанський губернатор генерал-майор Ковалинський Михайло Іванович писав про приїзд до Охтирки у 1770 році Григорія Сковороди : «Приехав через две недели в Ахтырку-город, остановился он в монастыре у приятеля своего архимандрита Венедикта. Прекрасное местоположение и приязнь добродушного монаха сего успокоили его.»
Ось як сам описав свій стан мандрівний філософ: «Имея разженние мысли и чувствия души моей благоговением и благодарностию к богу, встав рано, пошол я в сад прогуляться. Первое ощущение, которое осязал я сердцем моим, была некая развязанность, свобода, бодрость. Надежда с исполнением…».
Цікавою є історія про вміння філософа передчувати. У серпні 1770 року зі Сковородою трапився дивний випадок. Він відчув неспокій, невимовне бажання покинути Київ. Сковорода подався до Сошальських, які проживали на Подолі. Спускаючись із гори, недалеко Андріївської церкви, якась невідома сила спонукала його повернути назад. Він відійшов на чималу відстань, потім вернувся, але знову невидима сила повернула його назад. Все ж, набравшись рішучості, Сковорода пішов Андріївським узвозом вниз, але раптом відчув трупний сморід і побіг назад. Він переказав про це Сошальським і швидко почав збиратися в дорогу, примовляючи, що в Києві буде чума. Ніхто не вірив, але 3 вересня 1770 року в Києві почався мор. Епідемія почалася у Волощині чи Молдові в турецькому війську і прийшла сюди з початком нової російсько-турецької війни. За 3 місяці в Києві на Подолі померло 6 тисяч людей.
Сковорода ж, покинувши спішно Київ, за два тижні вже був у Свято-Троїцькому монастирі неподалік села Чернеччина за 4 версти від Охтирки. Тут до нього дійшла звістка про мор у Києві, і тут у монастирському саду він пережив містичний екстаз.
За його ж словами, він відчув у собі надзвичайний рух, увесь світ зник перед ним і лише почуття любові, благонадійності, вічності оживлювало його існування; мислитель проникнув у себе, і з того часу присвятив свою особу покірності духу божому й став мандрівним філософом.
Хтось може назвати Сковороду людиною без уподобань. У нього дійсно не було родини, домівки в звичному розумінні слова. Але вражає те, що він при цьому відчував себе неймовірно щасливим і гармонійним. Останні дні життя провів у колі друзів, розмовляючи на філософські теми і граючи на сопілці серед природи. Він сам вирив собі могилу, знаючи день свого відходу. Вмився, одягнув чистий одяг, помолився, ліг спати і більше не прокинувся.
Людині не так вже й багато потрібно для щастя. Сонце і небо дається даром! Пам’ятаєте? Ганяючись за примарним матеріальним щастям, ми порушуємо божественний закон, який полягає в тому, що всім на світі управляє любов!
З фондів Сумського обласного художнього музею ім. Никанора Онацького до фондів Охтирського краєзнавчого музею передано на постійне зберігання ескізну роботу Івана Кавалерідзе «Погруддя Григорія Сковороди» (1920-ті роки).
Науковці музею готуються до відзначення 300-річчя від дня народження Григорія Савича Сковороди. Розроблено план заходів із відзначення цієї дати.