100-річчя від дня народження Героя України Олексія Береста

Сьгодні, 9 березня 2021 року, біля пам’ятника Олексію Бересту відбулися урочистості з нагоди 100-річчя від дня народження Героя України Олексія Береста

У радянські часи кожному були відомі імена Михайла Єгорова і Мелітона Кантарії, які підняли червоний прапор над Рейхстагом. Однак був ще й третій безпосередній учасник цієї події – старший лейтенант Олексій Берест.

У с.Горяйстівка Охтирського району, що на Сумщині, він народився 9 березня 1921 р. і став одинадцятою дитиною в бідній родині. Його батьки, Прокіп Ничипорович (1879-1932) та мати Христина Вакулівна (Вакумівна), зі шкури лізли, але годували та виховували шістнадцятеро (!) дітей. Важко працював Прокіп Ничипорович звичайним бондарем, за мізерну платню майструючи діжки для Тростянецького цукроварного заводу.

Із першою хвилею голодомору в Україні, у віці 11 років, Олексій Берест залишився круглим сиротою, котрим опікувалися старші сестри – Катерина (1913) та Марина (1914). Із його рідних братів і сестер у лихоліття вижила тільки половина – восьмеро. У жахливих злиднях трудитися довелося всім. Із п’ятнадцяти років Олекса різноробом допомагав дорослим збирати врожай. Саме на жнивах колишній шестикласник уперше побачив самохідну машину і засвітився мрією життя. У 1937 р. юнак закінчив курси трактористів від Чупахівської МТС, що наприкінці 1930-х років обслуговувала сорок колективних господарств по обидва боки річки Ташані; на Сумщині то була технічно потужна станція, її машинно-тракторний парк складали 102 трактори та 24 комбайни.

У жовтні 1939 р. хлопець пішов добровольцем у Червону Армію, у складі 2-го полку зв’язку Ленінградського округу воював у Зимовій війні фінського народу проти Радянського Союзу 1939-1940 рр., де дістав подяку від командування за те, що врятував життя командира.

За два роки він перетворився на бувалого воїна. Від 22 червня 1941 р. зв’язківець Олексій Берест бився з гітлерівцями, у 1942-у – став командиром відділення. На думку командування, парторг окремої роти мав неабиякі організаторські та комісарські здібності, отож українця відправили на навчання до Ленінградського військово-політичного училища, що знаходилось у Шуї. Попри те, що старший сержант мав освіту лише у шість класів, його зарахували на другий курс, бо курсант мав бойовий досвід, виглядав обстріляним партпрацівником, мав репутацію авторитету в підрозділі.

У грудні 1943 – вересні 1944 р. тривало навчання, а потім молодшого лейтенанта направили служити заступником з політчастини комбата першого батальйону 756-го стрілецького полку 150-ї стрілецької дивізії 1-го Білоруського фронту. У підрозділі під командуванням капітана Степана Неустроєва (1922-1998) вони пройшли Польщу, переправилися через Одер та в запеклих боях увірвалися на вулиці Берліна.

Із Збройних сил Олексій Прокопович Берест демобілізувався лише у 1948 р., звільнившись із посади заступника начальника з політчастини передавального радіоцентру вузла зв’язку Чорноморського флоту. Демобілізованого старшого лейтенанта офіцери й матроси проводжали в Севастополі аж на вокзал. Шкодували, що доводиться розлучатися. Дорослі люди щиро називали його, 27-літнього воїна, батьком.

Сім’я Берестів із двома дітьми вирушила на батьківщину дружини, медсестри Людмили Федорівни (у дівоцтві – Євсеєвої). Спочатку молода родина оселилася в передмісті Ростова-на-Дону – селі Покровському Неклинівського району, куди приїхали голі й босі: одна валізка та вузол із білизною. Потім подружжя оживило хатку померлого сусіда. То було ще те житло – підлога земляна, стіни саманні біля самої підлоги, дах очеретяний. Перше десятиліття цивільного життя Олексі Бересту довелося трудитися звичайним робітником: він працював вантажником на третьому млинзаводі, завальником на “Продмаші”, піскоструминником на “Ростсільмаші”.

3 листопада 1970 р., Олексій Прокопович здійснив ще один подвиг в своєму житті, але, на жаль, останній. Ввечері, забравши із дитсадка п’ятирічного онука, лейтенант запасу йшов додому. При переході залізничної колії він врятував дівчинку від потяга, але сам потрапив під нього. Його ще можна було врятувати, але швидка занадто довго їхала – більше трьох годин. Помер Олексій Прокопович на другий день в лікарні, о 4-ій ранку, не приходячи до тями. Так згасло життя мужнього та справедливого чоловіка. Чоловіка, чиє ім’я мало стояти в одному ряду з іменами Єгорова і Кантарії.

6 травня 2005 р. Указом Президента України Віктора Ющенка за №753/2005 «За бойову відвагу в німецько-радянській війні 1941-1945 р., особисту мужність і героїзм, виявлені в Берлінській операції та встановленні Прапора Перемоги над Рейхстаґом» Олексію Бересту присвоїли (посмертно) звання Героя України з врученням ордена Золотої Зірки. Нагорода таки знайшла свого Героя.