Традиційно, в четверту суботу листопада, Україна вшановує пам’ять жертв Голодомору 1932-33 років

Щороку в четверту суботу листопада Україна вшановує пам’ять жертв Голодомору 1932–1933 років і масових штучних голодів 1921–1923 і 1946–1947 років. У 2021 році День пам’яті жертв голодоморів припадає на 27 листопада. Україна внаслідок геноциду 1932–1933 років, масових штучних голодів 1921–1923 та 1946–1947 років втратила мільйони людських життів.

Згадує Бульчанська Катерина Андріївна, 1915 року народження, яка у ці роки мешкала по вулиці Гоголя. «У червні 1932 року я була зарахована на роботу в Держбанк учнем бухгалтера. Роки були складні, але вижити довелося завдяки 600 г хліба, які виділялися для працівників Держбанку, а ще банк мав своє підсобне господарство. У підвалі сучасного районного будинку культури організували їдальню для працівників. Вдома були кількарічні запаси сухофруктів і квасолі. Ними ділилися навіть з сусідами. Перетовк ували качани з кукурудзи, ходили в поле збирати картоплю з мамою і братом. Голод пережила вся сім’я».

Спогад Сліпченко Софії Ізотовни, 1922 року народження, яка у роки лихоліття проживала по вулиці Першотравневій. «Наша сім’я складалася з батька, матері і трьох дітей. Батько працював на хлібзаводі, де йому на пойок виділяли 400 г хліба, мішок дерті, борошна. Вдома сіяли редьку, у лісі збирали гриби, суниці. Ловили рибу у річці Ворсклі. Цю нехитру здобич несли на базар, на вторговані гроші купували хліб. Люди з села Буймерівки приносили молоко. На луках заготовляли сіно, яке згодом і обмінювали на молоко. У садку мали велику грушу. Вона також доповнювала раціон. Ходили у поле збирати колоски. Старша сестра влаштувалася в кінці 1933 року працювати на маслозавод, там на пайок отримували сироватку. Роки голодомору пережила вся сім’я».

Згадує Саєнко Антоніна Дмитрівна, 1929 року народження, яка проживала в той час по вулиці Грабовського: «У пам’яті збереглись лише окремі короткі епізоди літа 1933 року. Двір охтирської міліції. Під будинком великий натовп людей під вартою міліціонерів. Шум, крик, плач. Ми (я, сестра і бабуся) стоїмо на відстані, далі нас не пускає охорона. Та ось ми вгледіли у натовпі маму, з криками «мама!» біжимо з сестрою до неї. Мама виривається з-під варти, хапає нас на руки, з плачем звертається до старшого: «Товаришу начальнику, ось мої дітки, чужа людина привела їх, якщо не відпустите мене, вони загинуть», – начальник розпорядився відпустити. Потім уже із спогадів мами ми довідалися детальніше про цей випадок. У результаті страшного голоду повимирали цілі села і хутори. Не було кому працювати в полі. Тоді місцева влада наказала міліції робити облави на базарі, аби вивозити людей в запустілі села і примушувати їх працювати на полі. Так попала в облаву і мама. Молодшій маминій сестрі, тоді ще дівчині, яка таки попала в облаву,довелося пережити страшні дні. Того дня, як захватили людей, їх нікуди не повезли. На ніч розмістили в тюремних камерах. Тіснота, ні їжі, ні туалету. багато хворих, пухлих від голоду людей, за ніч повмирали. Начальник викликав групу добровольців прибирати трупи, обіцяючи за це відпустити додому. Шура (так звали мамину сестру) погодилась, але ж була обманута. Відвезли її в числі других людей в село, десь далеко за Гулову гору. Там під охороною вони виполювали бур’яни. Харчувалися ж ними. Ніяких умов перебування не було: ні помитись, ні переодягнутись, адже привезли їх в чому були. Шура тижнів через три із якоюсь дівчиною зуміла втекти. Але на мосту через річку Ворсклу їх затримала міліція. Сльози, благання і, певно, страшний вигляд дівчат таки зворушив охоронців. Вони, записавши прізвища дівчат і заручившись обіцянкою, що вони повернуться в село, відпустили їх. Ніхто, звичайно, не повернувся, та їх, на щастя, ніхто і не розшукував. Батько наш того страшного року працював у Росії, десь на будівництві, і зрідка, по можливості, передавав нам посилки з продуктами. Завдяки чому наша сім’я і вижила».

Хлібозаготівельні плани перед Україною зростали. У 1931 році українські селяни здали державі 39% валового збору зернових, у 1932 році – 55%. У жовтні 1932 року в республіку для нагляду за хлібозаготівельною кампанією прибула надзвичайна комісія на чолі з В.М. Молотовим. Комісія діяла брутальними методами. У містах і селах були мобілізовані партійні активісти, у населені пункти входили регулярні війська і підрозділи ДНУ. Усе, сховане населенням, зерно разом з усіма іншими продуктами підряд конфісковувалося і відбиралося так званими «буксирними бригадами» активістів. Вони вишукували і конфісковували зерно і збіжжя де тільки могли, навіть у землі. По хатах відбиралося все їстівне без винятку: квасоля кукурудза, сухофрукти, забирались свині, корови. Залишене без продуктів харчування населення було приречене на смерть.

27 листопада 2021 року – день пам’яті жертв голодоморів в Україні.  У цей день традиційно  о 16 годині  розпочнеться  Всеукраїнська акція «Запали свічку».  

Шановні охтирчани, просимо Вас не залишати своє вікно порожнім та помолитися за душі невинно загиблих у роки геноциду українського народу,

створеного штучним  голодом.