Продовжуємо знайомити Вас з краєзнавчим дослідженням директора музею Людмили МІЩЕНКО «Щоб пам’ятали»
В день пам’яті про жертв, вбитих голодоморами 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947 років, вклонімося у вічній скорботі!
Продовжуємо знайомити Вас з краєзнавчим дослідженням директора музею Людмили МІЩЕНКО «Щоб пам’ятали»:
Згадує Гнитій Ганна Федорівна. «Жили ми в ті страшні роки по вулиці Гоголя. У 1933 році батьки померли від голоду. Залишилися вдвох з сестрою. Ходили по людях, просили їсти. По закінченні торгівлі на базарі під прилавками збирали залишки товарів. Ледве не стали жертвами канібалізму. Один чоловік на базарі заманив нас з сестрою у лавку. Дав хліба, поки ми жадібно їли, він закрив двері на засув і готувався вчинити злочин. Я збагнула в чому справа і попросила відрізати ще хліба. Поки чоловік відрізав, я підстрибнула і відкрила двері. Пізніше вдалося дізнатися, що цей чоловік виготовляв ковбаси із своїх жертв і продавав на базарі. Нам з сестрою вдалося дістатися до Підлозіївки, де жив наш дядько. Він через міліцію влаштував нас у притулок для малолітніх дітей. Таким чином нам довелося вижити в роки голодомору».
Ті охтирчани, які жили заможніше і мали золото та інші коштовності, могли їх обміняти на продукти харчування у «Торгсині». В Охтирці цей заклад знаходився по вулиці Незалежності, де зараз розміщені магазини «Молочний» і «Терра». Спогади охтирчанки, яка у 1933 році працювала приймальницею у «Торгсині». «Золото 86 проби цінилося високо, 72-ої – приймали по середній ціні, а 48-у пробу – найдешевше. Визначалось, чи не фальшиве золото, дуже точно і просто – ударами по мармуровій дощечці. Від «Торгсину» за роботу отримувала 10 рублів, від Держбанку – зарплату в 600 рублів. Для приведення співвідношення скажу, що у 1933 році буханець хліба коштував 300 рублів. В Охтирці на ой час жило багато євреїв. Вони були заможнішими і найчастіше користувалися послугами «Торгсину», де можна було за рублі, іноземну валюту золото придбати, як продукти харчування, так і вишуканий одяг і взуття». А ось таки спогад береже пам’ять Турчин Наталії Павлівни, 1923 року народження, що живе по вулиці Сосновій. «Тяжкі були часи. Жила я з батьками та сестрою. Щоб якось полегшити скруту, мама здала одну кімнату квартиранту єврею. Людиною він був доброю, ділився хлібом. Мама, рятуючи нас, почала пухнути з голоду. Тато в той час з старшою сестрою вже декілька разів їздив на заробітки до Харкова.
Інколи вдавалося довозити хліб додому, а інколи ще в потязі або на станції в Охтирці на них нападали, били і зароблений хліб відбирали. Та долю нашої сім’ї врятувала випадковість. Наш квартирант в землі закопав горщик з золотом, та видно забув де саме, бо перекопав чималеньку площу, коли надумав від’їжджати від нас. У нашому господарстві похилилась огорожа. Тато взявся відремонтувати і раптом натрапив н горщик. Це й врятувало нам життя, бо до цього ходили в поле збирати гнилу картоплю, по рогіз на річку Ворсклу, ховаючись від об’їждчика, збирали колоски. А ще пам’ятаю, коли побачимо об’їждчика, то ховаємося в скирту соломи, а він тоді конем по людях, кому щастило глибше заховатися, той лишався живим, кому ні – гинули від травм, зоставалися каліками. А ще додам, що за знайдений колосок на полі після косовиці судили».
Загибель мільйонів людей влада намагалася приховати. Засоби масової інформації мовчали. Тодішній комуністичний диктатор Сталін дав особисту директиву ставитися до голоду, як до неіснуючого явища. Заміталися і замовчувалися всілякі сліди трагедії. Результати перепису населення після голоду були анульовані, бо показали велику його нестачу. Керівники перепису були розстріляні. За саму тільки згадку про голод, якщо був донос, давали п’ять років тюрми за ст. 58 «Антирадянська агітація і пропаганда». Знищити всі документи і факти було неможливо. На основі всіх сукупних документів, які збереглися, встановлено втрати українського населення від голодомору. Підрахунки велися фахівцями високої кваліфікації за кордоном – політологами, істориками. Проведено і цілий ряд досліджень голодомору і українськими спеціалістами. Велися підрахунки за різними методиками та документами. Тому виникли коливання в цифрах від 5 до 13 млн. чоловік. Середня, найбільш вірогідна цифра, від 7 до 9 млн. чоловік, невинно убієнних голодом людей у мирний час в Україні. Кількість загиблих від голоду дорівнює кількості всіх жителів середньої європейської держави, такої як Австрія, Швейцарія, Болгарія та інші.
В День пам’яті жертв Голодомору, 28 листопада, запалимо свічу пам’яті, погортаємо сімейні альбоми, згадаємо всіх невинних жертв.