Поетична тераса

З перших днів війни в Україні разом з військовими й добровольцями в стрій стали слово й пісня. Весь світ підхопив нашу «Гей, у лузі червона калина», пісню – переможець Євробачення «Стефанія». Стали легендарними строфи Ліни Костенко про «маленького сірого чоловічка», який скоїв чорної біди.

Слово – це невидима сила, яка є водночас зброєю і ліками. В цьому ще раз пересвідчилися учасники клубу любителів мистецтв «Сокіл» (керівник Світлана Корнієнко), які вперше за час війни зібралися на «поетичній терасі» міського центру культури і дозвілля «Кнєжа». З – під їх пера вже в перші дні війни почали з’ являтися гострі як спис поетичні рядки. Соколи, а це в переважній більшості жінки, обмінювалися власними історіями з життя і написаними під свист ракет віршами.

Зачаровано слухали присутні влучне й виважене слово Ніни Багатої, Наталії Сафонової. З болем про рідний край і його захисників говорили поетеси – мами й дружини військових, які захищають нас від ворога: Тетяна Акименко, Ірина Герасименко, Ольга Гриб (с.Комиші). Тетяна Іванівна презентувала уривок з власної повісті «Крильця, обпалені війною», написаної під враження від подій , що відбуваються в країні.

Скільки твердої віри й надії на краще майбутнє нашої держави було в словах Зої Бордун, Григорія Комісарова, Світлани Корнієнко! А відома охтирська майстриня Лідія Радько весь цей час рятується від жахіть війни…вишиванням! З кожним стібочком надходить спокій та впевненість, що все зможемо, вистоїмо. Лідія Миколаївна принесла свої роботи, з якими із задоволенням і захопленням познайомилися члени клубу.

В кожному творі, який пролунав на поетичній терасі лунала впевненість в Перемогу, переконання в тому, що слово, музика, вироби жіночих рук, створених з любов’ ю покликані піднімати дух нашого народу