ПАВЛО ІГНАТЧЕНКО: ЛЮДЕЙ В МІСТІ СТАЛО НАВІТЬ БІЛЬШЕ, НІЖ БУЛО ДО ПОЧАТКУ ПОВНОМАСШТАБКИ. А ОХТИРСЬКА МОЛОДЬ ВИКЛИКАЄ ЗАХОПЛЕННЯ
Корінний охтирчанин Павло Ігнатченко – серед тих, хто повернувся в рідне місто після навчання. З 2009-го постійно перебуває в Охтирці.
“Я люблю Охтирку, тут є відчуття дому, це найважливіше, – пояснює Павло. – Мені здається, слово “затишна” досить добре підкреслює (суть Охтирки). Попри те, що вона маленька, що це аграрне місто, у неї ментальність більш міська. Мені завжди подобався охтирський вайб, що вона відкрита”.
Ігнатченко є одним із тих пасіонаріїв, хто рухає місто вперед. З 2015-го він з однодумцями почав ревіталізовувати колишній завод “Сільгоспмаш”, там зробили студію звукозапису. А у 2019-му в іншій будівлі заводу почали власним коштом будувати урбан-парк, паралельно проводили там заходи на кшталт фестивалю графіті. Надихнувшись прикладом Street Culture Харків, у 2021-му зареєстрували громадську організацію “Центр розвитку вуличних культур” (Street Cultures Okhtyrka).
“Urban Reform із “Центром вуличних культур” (Street Culture) розробляли проєкти урбан-парків у Харків, – розповідає Павло. – Мені подобалися ці кейси; як охтирчанину, мені хотілося, щоб в Охтирці щось таке з’явилося”.
До 24 лютого 2022-го на “Сільгоспмаш” майже встигли добудувати скейт-парк. Проте повномасштабна війна поставила всі плани на паузу. Павло зустрів її в Охтирці та не виїжджав з міста навіть в найгарячішу фазу.
“Літаки залітали майже щодня (у лютому-березні), як до себе домой, страшнішого звука я не знаю, – згадує він. – У перших числах (березня) я їздив по району і було чутно стрілецьку зброю, зіткнення (відбувалися), може, у кілометрі-півтора”.
У ніч з 7 на 8 березня по центру Охтирки скинули три авіабомби ФАБ-500. Тоді Павло відправив дружину та двох дітей в евакуацію до Польщі, сам зайнявся волонтерством.
“Пам’ятаю, як на велосипеді заїжджав у гуманітарний штаб, брав провізію, ще щось, розвозив бабусям, – пояснює лідер “Центру розвитку вуличних культур”. – Охтирка була абсолютно пустою, не вистачало тільки перекотиполя”.
На початку літа 2022-го Павло почув в Охтирці дитячій сміх і вперше за війну відчув полегшення. А вже у вересні його дружина з дітьми повернулися з евакуації.
Ще до того, у травні, Ігнатченко звернувся до організації Urban Reform, представниця якої до великої війни консультувала його щодо будівництва урбан-парку.
“Процеси відновлення вже розпочалися – хоча б планування. І я звернувся (в Urban Reforms): “Давайте щось в Охтирці зробимо!”, – згадує громадський діяч. – Проходить пів року, на початку 2023-го вони виходять на зв’язок. І починається проєкт “Охтирка: Урбан-візія”.
Візія – це розповсюджений формат в європейській практиці, пояснює голова ГО “Міські реформи” (Urban Reform) Олександра Нарижна, яка зараз мешкає між рідним Харковом, Львовом і Роттердамом.
“Перед тим, як щось детально планувати, ми окреслюємо загальну візію, – підкреслює Олександра. – Це відкриває нам перспективи і збирає спільне бачення майбутнього від громади, (місцевої) адміністрації, бізнесу”.
Проєкт стартував у квітні 2023-го, Павло став його координатором. Спершу вони з командою організували в Охтирці шоукейс, щоб дізнатися vox populi, бо “розробляти проєкт відновлення без думки людей було б глупо”, далі проводили опитування містян, бізнеса і влади.
“Коли ми говоримо слово “відновлення”, люди зазвичай уявляють цеглу, гіпсокартон і нові вікна, – наголошує Павло. – Цей проєкт більше був спрямований на глобальні процеси – Охтирка як місто, в якому напрямку йому рухатися в перспективі.
Поступово в місті відновлює роботу бізнес, а на центральній вулиці за війну вже “відкрилося штук п’ять нових кафе”. Настрої в місті Павло порівнює з Харковом.
“Охтирка і Харків будувалися саме як фортеці. Я ніколи не придавав цьому значення, але коли почалося повномасштабне вторгнення, я такий: “А, ось воно наше призначення!” – усміхається він. – Над Охтиркою зазвичай пролітають шахеди. Наскільки це спокійно? Я не знаю, дивлячись з чим порівнювати. Люди, попри все, намагаються продовжувати жити. Кожен займається своїм напрямком: хтось громадським сектором, хтось культурою, хтось відновленням, соціальна відповідальність суттєво зросла”.
Ще до повномасштабного вторгнення, каже Павло, Охтирка відчувала проблему відтоку молоді – молоді фахівці виїжджали у великі міста, бо там легше знайти роботу. Проте зараз Павлу інколи здається, що людей в місті стало навіть більше, ніж було до початку повномасштабки. А охтирська молодь викликає у нього захоплення.
Ігнатченко мріє, що Охтирка майбутнього стане магнітом для туристів, це б також давало змогу місцевому бізнесу заробляти. Для подальшого розвитку цієї галузі, вважає він, у його рідного міста вже є “напрацьоване майно” (стадіон, басейн тощо) і необхідний потенціал.
“Мені здається, що вже наявний природний ресурс може допомогти, – каже Павло. – (Також) у міста є величезна культурна спадщина. Свого часу і Сковорода жив в Охтирці, і Багряний родом з Охтирки, в тому ж “Саді Гетсиманському” центральна вулиця міста і вокзал добре описані. Культурну спадщину можна класно промоутити і саме через це залучати туризм”.