Охтирко, берегине прадавньої історії!

Сьогодні всією громадою готуємося до твого 385-ти ліття.

Віками і багатьма поколіннями ми плекали тебе і засвідчували свою любов. Ти, скупана у променях яскравого сонця і золотавих куполів церков! Під їх дзвони і шепіт молитви охтирчан б’ється твоє серце у ритмі часу. В тобі живе дух предків, які ніколи не здавалися і ревно берегли та примножували твої надбання, а ще – дух нащадків, які нині виборюють Незалежність України, демонструючи свою силу і міць!

Нині Охтирка – місто Герой!

Нині Охтирка – місто Героїв!

Охтирський міський краєзнавчий музей складає присвяту рідному місту. Запрошуємо і Вас, шановні охтирчани, здійснити мандрівку історією в часі, подіях і людях.

Вперше у писемних джерелах Охтирка згадується 29 вересня 1641 року. До 1647 року Річ Посполита вважала Охтирку свої містом, однак після розмежування з Російською імперію, Охтирка відійшла до останньої. Польща частково пересилали її мешканців на свою територію, а московський уряд прислав своїх служилих людей.

У 1654 році Охтирка заселяється українськими переселенцями з Правобережжя Дніпра. За реєстром у 1657 році тут мешкало 1587 осіб. Охтирську фортецю ззовні укріпили дубовим частоколом, з середини городнями та іншими спорудами. По периметру фортеці облаштували дев’ять глухих і п’ять в’їзних веж. Фортифікацію оточував рів. Протягом 1655-1658 років було сформовано Охтирський Слобідський козацький полк.

Після ліквідації автономії Слобожанщини у 1765 році Охтирський полк передав свої традиції Охтирському гусарському полку.

У 1732 році в Охтирці жило – 4684 чол. Вони поділялися за соціальним станом таким чином: полкова старшина з дітьми і робітниками – 84 чол.; рядових козаків – 1251; підпомошників – 2827; робітників у козаків – 94; робітників на подвір’ях – 232; шинкарів з дітьми – 8; підданих з дітьми, робітниками, священників – 132; вчителів – 4; у шпиталях – 4; на тютюновій мануфактурі – 43, До того ж в місті було – 1286 дворів; 4 школи та 9 учнів; два щотижневих торги; 15 шинків; 11 лавок.

У 1773 році в Охтирці проживало 11015 чоловік. У 1894-1896 роках збудовано два парові млини. Один з них належав відомим купецьким родинам Курилів і Бойків.

Млин був одним із найбільших в районі і приносив прибуток у 817 тисяч карбованців на рік. Після 1917 року споруду націоналізовано і 1932 році у колишніх приміщеннях млина почав працювати руро-леварний, який пізніше перейменують у «Сільгоспмаш». Через колишню вантажну прохідну АТ «Нафтопроммаш» проходила вулиця, яка вела до парового млина купця Виноградова. Названі купці вели вміло свої справи, займалися благодійництвом і меценацтвом. Охтирчани виказували їм високу довіру і обирали міськими головами. Донині живе добра слава про них, як Почесних громадянах міста Охтирка у поколіннях.

За переписом 1773 року тут мешкало 11015 чоловік, з них 281 займався ремеслом. Вже з XVII ст. широкого розвитку набули бджільництво, млинарство, ткацтво, бондарство, шевство.

У 1786 році розроблений перший генеральний план міста. За цим планом старі будівлі в середині фортеці зносилися і вперше почали проектувати вулиці. В центрі намічалося будівництво «присутственных мест», торгових рядів, «гостинного двору», будинку городничого та приміщення поліції.

З кожним роком кордони міста розширювалися. До міста були включені Русинська слобода і Мошенський хутір. Територіально місто розвивалося, в основному, в північному напрямку по перешийку між озерами Білим і Чикаловим, а також навколо фортеці. За кількістю населення у XVIII ст. Охтирка, після Харкова, була першим містом в губернії.

Минуле надихає. Сьогодення бореться. Майбутнє буде українським!