“МІСТО ПРИТЯГУЄ ДО СЕБЕ ЛЮДЕЙ”. ЯК ЖИВЕ ТА РОЗВИВАЄТЬСЯ ОХТИРКА ПІД ЧАС ВІЙНИ
З початком повномасштабного вторгнення Охтирка опинилася під загрозою окупації. 24 лютого 2022-го на околицях та в самому місті відбулися перші зіткнення.
Активна фаза боїв за Охтирку тривала близько місяця, росіяни гатили по місту з усіх видів озброєння, завдаючи йому значних руйнувань. Проте на початку квітня 2022-го вони пішли із Сумщини. Місто почало поступово оговтуватися та адаптуватися до життя в нових реаліях.
“УП.Життя” поспілкувалася з охтирчанами про те, як вони змінюють місто під час війни.
“ОХТИРКУ ВЖЕ НЕ ПОЛИШУ, МОЖЛИВО, НАВІТЬ ОСТАТОЧНО ПОВЕРНУСЯ”
“(24 лютого) я перебував у Харкові, прокинувся від перших обстрілів, – згадує охтирчанин Федір Чернов (на фото). – Один із родичів допоміг переїхати в Охтирку. По обіді 24 лютого російські танки дійшли до міста, у нас прямо під домом був танковий бій”.
Федору 21 рік, він народився та мешкав в Охтирці, аж поки не вступив до Харківського національного університету будівництва та архітектури – це був найближчий варіант, щоб отримати диплом архітектора. Через повномасштабну війну повернувся в рідне місто, але вже 25 лютого з батьками виїхав в село Бугрувате під Охтиркою.
Влітку 2022-го Федір повернувся до Охтирки та долучився до волонтерства і активного життя міста. Став учасником команд Охтирського Молодіжного Центру та “БУР-Охтирка” (“Будуємо Україну Разом”).
З Охтирським Молодіжним центром Федір організував проєкт “Молодіжна відбудова міста-героя Охтирки”. У межах проєкту молодь мала змогу отримати навички, щоб вести громадську діяльність і реалізовувати свої ініціативи, а по закінченню – отримати матеріальну підтримку й супровід, щоб втілити їх у життя. Також був автором ідеї та координатором проєкту “Охтирка: серцебиття Слобожанщини” – документального фільму, над яким працювала молодь. Паралельно організовував культурні та освітні заходи.
“Ми ходили у місцевий кінотеатр, краєзнавчий музей, у нас були курси йоги, перегляд Євробачення з ночівлею в укритті тощо”, – розповідає Федір.
Кількість волонтерів “БУР-Охтирка”, каже Федір, поступово зростає. Заходи в Молодіжному центрі відвідують багато дітей, IT-курси мають попит серед молоді. Натомість неформальна освіта і громадський сектор не настільки популярні, заходи відвідують переважно одні й ті ж люди, до десяти учасників.
“Іноді здається, що робимо для своїх, і широкий загал не розуміє, навіщо це, або думає, що це якась “секта”, – усміхається Чернов. – Як на мене, багато в чому це (може змінити) співпраця з місцевим самоврядуванням, бо у них є інструменти, більша квота довіри. Але, мабуть, активна молодь – меншість у будь-якій країні, тож треба виходити із цієї данності”.
На початку літа 2023-го Чернов познайомився з проєктом “Охтирка: Урбан-візія”. Раніше він писав наукові роботи про Охтирку, тож допомагав основній команді проєкту з вивченням історії та цікавих фактів про місто, тенденцій містобудування.
“Охтирка – місто, яке зберегло слобожанську автентику – те, що раніше було характерно для всього півдня Сумщини, Харківщини, Луганщини, – розповідає Федір. – Місто досі ділиться “в народі” на сотні – як на Слобожанщині, коли козаки селилися сотнями по різних районах і називали їх за номерами сотень. Зберігся історичний центр. Багато хто приїжджає із сусідніх містечок або із великих міст і каже, що як для районного центру, деякі будівлі виглядають дуже пафосно, “по-багатому”.
Зараз, каже Федір, відбудова Охтирки йде, але “не так швидко, як хотілося б”. Водночас, вважає він, відновити місто цілком можливо. Наразі процеси, як і в інших містах країни, гальмують бюджетні та законодавчі обмеження в умовах воєнного стану, але “якщо цей вузол розв’язати, відбудова і розвиток стрімко підуть вперед”.
У майбутній Охтирці, вважає Чернов, акцент можна зробити на історичному середовищі та екологічному потенціалі.
“На заході країни, в центрі, на півдні історичні міста зберігаються, є їхнє промо, Слобожанщина в цьому контексті трохи випадає. Охтирка може стати гачком, який поверне Слобожанщину на перші шпальти, – наголошує Федір.
Також (в Охтирці є) великий екологічний потенціал, бо і саме місто доволі зелене, з річками і озерами; оточене здебільшого лісами і чистою природою. Місто сімейне, і люди, які в молодому віці виїжджають, можуть потім повертатися і жити стабільне життя саме в Охтирці”.
Торік Федір вступив на магістратуру в Київ. В рідне місто приїжджає приблизно на тиждень раз на два місяці, аби продовжити громадську діяльність та побачити друзів. Великої різниці між Охтиркою і столицею при цьому не бачить.
“Крім місць, де були “прильоти”, які здебільшого розчищені або законсервовані, Охтирка – цілком нормальне і привабливе місто, – вважає Чернов. – Раніше не думав, що тісно пов’язуватиму з Охтиркою своє життя. Але з початком повномасшабки, коли зайнявся громадською діяльністю, волонтерством, побачив людей, які чогось досягли, повернувшись в місто або не полишаючи його, думаю, що Охтирку вже не полишу, можливо, навіть остаточно повернуся”.