Що відвідати?

Свято-Покровський кафедральний собор (1753-1768) – архітектурна пам’ятка XVIII ст. національного значення, занесена до переліку «Семи чудес Сумщини». Є центральною спорудою Покровського архітектурного комплексу. Поблизу собору розташовані дзвіниця 1774-1784 рр. з храмом Введення Пресвятої Богородиці в 1-му ярусі і храм Різдва Христового поч. XIX ст. Собор побудовано на місці явлення Охтирської Чудодійної ікони Божої Матері. Архітектор – Варфоломій Растреллі. Архітектурний стиль храму став своєрідним зразком при зведенні кам’яних і дерев’яних храмів у багатьох містах Слобідської України.

До побудови собору за межами фортеці, по дорозі на Полтаву, з 1730 року існувала дерев’яна церква в ім’я Покрови Пресвятої Богородиці. Священиком при ній був отець Даниїл (Данило Васильович Поляновський).

Одного дня, косивши на своєму подвір’ї траву, він побачив перед собою ікону, яка випромінювала сяйво. Ікона була давньо-руського письма. На ній Матір Божа зображена «… стоящею на Голгофе съ непокрытою главой, ниспадающими на плечи волосами и со сложенными на груди руками; съ прискорбіемъ и горестію взираетъ она на крестъ и на распятаго на нёмъ свояго Божественнаго Сына». Явлення ікони відбулося 2 липня 1739 року.

Отець Даниїл переніс ікону до своєї хати і до 1742 року їй молилися лише члени його родини. Згодом цю ікону перенесли до церкви, куди почало приходити багато прихожан, оскільки було помічено її цілющі властивості. Про ці властивості ікони охтирський міський Протоієрей Семен Садовський доповів Преосвященному Бєлгородської Єпархії Митрополиту Антонію, який, у свою чергу, доповів про це у 1744 році в Святійший Синод та імператриці. Указом Єлизавети Петрівни від 26 листопада 1744 року членам Синоду наказано було дослідити чудотворні цілющі властивості ікони. Було опитано 236 очевидців чудес явлених іконою. Про все це доповіли імператриці Єлизаветі Петрівні, яка своїм Указом від 7 листопада 1746 року повеліла визнати Охтирську ікону Божої Матері чудотворною: «Святую икону, явленную въ городе Ахтырке, почитать за чудотворную, составлять описаніе новоявленныхъ ею чудесъ». Записи про чудесні зцілення людей велися з 1743 по 1774 рр. Було записано 324 чуда.

За цим рішенням був виданий  «Высочайший Указ Императрицы» про закладання кам’яної церкви на тому місці, де явилася ікона – в 40 саженях від дерев’яної церкви.

Будівництво собору розпочалося 25 квітня 1753 року.

Проект собору розроблявся архітектором Варфоломієм Растреллі: «По Ее велению от 25 апреля 1753 года граф Растрелли сочинил план каменного Покровского храма», а також його учнями – Дудинським Степаном Ісайовичем та  Ухтомським Дмитром Васильовичем.

Для будівництва собору із Санкт-Петербурга прибув в Україну полковник Каченовський Федір Іванович – довірена особа імператриці. Під його наглядом і було розпочато будівництво. Після його смерті цю справу продовжили Охтирський полковник Костянтин Лесевицький та Охтирська полкова канцелярія.

Коли при будівництві собору виявилися недолік /арки загрожували обвалом/ про це стало відомо імператриці, яка Указом від 3 червня 1757 року «… Высочайше соизволила изъ Москвы определить искуснейшаго Архитектора съ двойнымъ окладомъ жалованья, для чего и былъ присланъ Капитанъ Стефанъ Исаевъ сынъ Дудинскій». По завершенні будівництва в 1768 році він повернувся до Москви: «Через 15 летъ после заложенія, подъ наблюденіемъ разныхъ строителей, храм наконецъ оконченъ, – и, явился такой, какой только могъ предначертать Растрелли, храм чудный по величію и стройности своей».

Охтирський міський краєзнавчий музей – колишній приватний особняк кінця ХIХ – початку ХХ століття. Автор невідомий. З 1952 року у будинку розміщений краєзнавчий музей, який є центром вивчення та збереження історико-культурної спадщини рідного краю. Перші музейні колекції надійшли від комітету з охорони пам’яток старовини, створеного при відділі народної освіти, який очолював відомий український письменник Борис Антоненко-Давидович та за сприяння педагога Матвія Довгополюка. Фонд музею нараховує понад 11 тис. експонатів, які відображають історію Охтирки від сивої давнини до сьогодення

Комунальний заклад «Охтирський міський краєзнавчий музей» – духовна і матеріальна скарбниця Охтирки, що зібрала у своїх стінах історію рідного міста, народної пам’яті, традицій і звичаїв українського народу від давніх часів до сьогодення.

14 жовтня 1920 року в місті при повітовому відділі народної освіти був заснований комітет з охорони пам’яток старовини. Комітет розгорнув активну діяльність з виявлення, збору та охорони пам’яток матеріальної культури, мистецтва, архівів. За рік діяльності комітету було зібрано близько 350 предметів, які представляли історичну та художню цінність. Це дало можливість наприкінці 1920-го року відкрити невеликий музей, який привернув до себе увагу громадян міста.

Комітетом були вжиті заходи по обліку та охороні архівів дореволюційних закладів повіту. Була організована охорона архітектурних пам’ятників, проведена робота зі збору церковної старовини та проти розкрадання архіву колишньої поліцейської управи, прийнято рішення про повний запис кобзарських пісень. До бібліотеки музею було зібрано 163 книги старовинних видань.

З метою захисту і охорони археологічних пам’яток комітет вжив заходи проти самовільних та науково неорганізованих розкопок.

У 1921 році музей одержав назву «Музей мистецтва, старовини та історико-етнографічний» і знаходився в приватному будинку. З 1924 року музей став постійно діючим, де працювало три відділи: чистого мистецтва, прикладного мистецтва і старовини з підвідділами – археології, історії, етнографії.

У 1940-х роках краєзнавчий музей знаходився у Графській церкві. Під час окупації міста експонати перебували у Покровському соборі.

Наприкінці 1940-х років експонати були перенесені до Районного Будинку культури, оскільки у музею не було свого приміщення. На початку 1950-х років музею було виділено будинок по вул. Незалежності (Жовтнева), 10, де він розташовується і до сьогодні.

Музей є центром вивчення історико-культурної спадщини рідного краю. Працює три постійно діючих експозиції: «Фауна рідного краю», «Історія Охтирщини», «Охтирка в окупаційний період» та виставкова зала.

Районний будинок культури (Народний дім) – архітектурна пам’ятка  характерний зразок громадської будівлі повітового міста Лівобережної України початку ХХ століття, архітектурна пам’ятка місцевого значення, побудована на кошти охтирчан. Перший культурно-освітній заклад міста, зведений на честь 50-ти річчя відміни кріпосного права у 1914 році. Автор будівлі – уродженець Охтирки, інженер-будівельник залізничних доріг, архітектор Василь Яковлєв. На сцені Районного будинку культури з 20-х років ХХ ст. зароджується театральне життя міста. З театром пов’язана творча діяльність режисера та актора Я. Майтюренка, музичного керівника народного театру О. Рєзнікової, відомих українських акторів А. Бучми, Н. Ужвій, видатного українського письменника І. Багряного. На сцені перед земляками неодноразово виступав народний артист СРСР П. Білинник.

Історія побудови Народного дому в м. Охтирка має довге минуле – вона відноситься до початку дев’яностих років ХІХ ст. В той час у місті функціонувало товариство по влаштуванню народних читань і бібліотеки-читальні. У цьому товаристві вперше виникла думка про створення свого Народного дому.

У жовтні 1910 року в Земському Зібранні була виділено 5000 рублів на будівництво дому, яке було приурочене відзначенню 50-річчя відміни кріпосного права, а вже на початку 1911 року був затверджений план будівництва Народного дому.

До осені 1914 року споруда в основному була завершена. Але почалася Перша світова війна і в будинку влаштували шпиталь на 250 ліжок.

1 жовтня 1914 року Народний дім було урочисто освячено і відкрито.

Будівля збудована в стилі ампір, відмічається офіційністю. Автор будівлі – інженер-будівельник Яковлєв Василь Григорович (1879-1961рр.).

З 1920-х років Народний дім набуває ролі центру політичного і культурного життя міста.

У листопаді 1922 року тут було створено хорову капелу, драматичний колектив, режисером та актором в якому згодом був Яків Майтюренко.

З 1932 року і до цього часу Народний дім перейменовано на Районний Будинок культури.

Спасо-Преображенська церква – мурована однобанна церква, яка знаходиться в історичному середмісті в межах колишньої фортеці. Є важливим архітектурним акцентом в забудові центральної вулиці міста – Незалежності.

Кам’яна церква була збудована коштом охтирських купців у 1907 році за проектом, виконаним у 1902 році харківським єпархіальним архітектором Володимиром Нємкіним, поряд з однойменним дерев’яним храмом, зведеним у 1790 році (останній розібрано 1910 року). Первісно церква мала високу двоярусну дзвіницю над західним притвором, утрачену в 1930-х рр. Будівля виконана в стильових формах тодішнього офіціозного «русько-візантійського» стилю.

Преображенська церква була збудована в 1654 р. Автор невідомий. Перша церква була дерев’яна, однокупольна, з прибудованою із заходу дзвіницею.

У 1681 році священиком храму був Корнилій Микулаєв, у 1683 році – Михайло Матвєєв.

У 1785 році храм згорів. Стараннями священика Якова Назаревського у 1790 році збудовано новий (дерев’яний храм).

Після будівництва кам’яної церкви – дерев’яна була розібрана, і церква почала називатися Спасо-Преображенська. Освячена 13 листопада 1905 р. Архітектор Володимир Нємкін. Споруда хрестоподібна з подовженим притвором, над яким височіла втрачена дзвіниця. Величний основний об’єм несе циліндричний восьмивіконний барабан із сферичним куполом, який опирається на короноподібний пояс, який складається із дрібних рельєфних арочок. Стіни вкриті рустами, карнизами, рельєфними елементами декора. Автор використовував в архітектурі русько-візантійський стиль.

 Церква Успіння Пресвятої Богородиці – кам’яний храм 1738 року, збудований Охтирським полковником і бригадиром Олексієм Лесевицьким, того ж року й освячений. Це був величний двоповерховий козацький храм із дзвіницею. Після революції 1917-1921 років в церкві розмістилася Успенська парафія Української Автокефальної Православної Церкви, яка стала центром Охтирської УАПЦ. Церква зруйнована у 30-х роках ХХ століття.

Церква Успіння Пресвятої Богородиці – перша кам’яна споруда міста. Храм збудовано на підвищеному правому березі р.Охтирки у 1738 році охтирським полковником і бригадиром Олексієм Леонтійовичем Лесевицьким. Церква в плані була двоярусною, однокупольною, хрестоподібною. В нижньому ярусі знаходилася тепла церква. До побудови Покровського собору була кафедральною церквою міста. У храмі було три престоли: головний в честь Успіня Пресвятої Богородиці, південний в честь Воскресіння Христового, північний в честь Різдва Христового. Під нижніми зводами був ще один престол в ім’я Олексія (будівника храму). Головний іконостас був розписаний у грецькому стилі українським художником Володимиром Дмитрієвим.

Особливої принадності і святковості храму надавав декор у вигляді гарно оздоблених наличників високих вікон, напівокруглих фронтонів з багатою ліпниною та іконами в центрі – все це нагадувало тонкий витвір ювелірного мистецтва. Храм увінчувала восьмигранна баня з маківкою – хрестом на високому барабані.

Справжнім архітектурним дивом була дзвіниця Успенської церкви. Була чотириярусна, квадратна із зрізаними кутами і вінчалася куполом з чотирма трикутними фронтонами по боках споруди. Над куполом розміщувалася витончена маківка з хрестом на високій ніжці. Архітектор невідомий, збудована у 80-х рр. ХІХ ст.

В 30-х рр. церква була знищена. Дзвіниця залишилася. Спочатку була пожежною каланчею, потім водонапірною вежею. А коли в Охтирку прийшло телебачення, на місці зруйнованої маківки встановили антену телебачення. Влітку 1970 р. дзвіницю було висаджено в повітря.

Відродження Успенської церкви розпочалося з липня 2001 року.

Церква Георгія Побідоносця (Юр’ївська церква) – кам’яний храм, збудований у 1905 році, архітектор – Микола Комарницький. Основний матеріал – темно-червона цегла. Церква однокупольна, хрестовина, поєднує в собі риси візантійської і романської архітектури, що робить її монументальною і величною. Будівля представлена одним поверхом, із заходу до неї  примикає дзвіниця. Яруси церкви розділені на 12 і 8-гранні підстави, які виростають один з іншого, додаючи елемент легкості.

При типовому для сакральної архітектури Сумщини кін. ХІХ – поч. ХХ ст. хрещатому плані будівлі, церква Георгія Побідоносця вирізняється значними розмірами, оригінальним рішенням конструктивної структури і трактовкою архітектурних форм.

Перша дерев’яна Юр’ївська церква була збудована у 1660 році.

У 1739 році церква згоріла під час пожежі, відбудована у 1795 році. На відбудованій дерев’яній церкві був встановлений золотий купол на високому шпилі. Двоярусний іконостас ХVIII ст. гармонійно вписувався в інтер’єр храму. У 1871 році збудована двоярусна дзвіниця.

Церква Архистратига Михаїла – унікальна в об’ємно-плановому і архітектурному рішенні споруда, що не має аналогів на Сумщині. Будувалася з 1884 року по 1900 рік за проектом харківського архітектора Володимира Нємкіна поряд з однойменним дерев’яним храмом. Стара дерев’яна Михайлівська церква на Гусинці, споруджена у 1775 році, була найстарішою пам’яткою Охтирської групи. Михайлівська церква є винятково оригінальним архітектурним витвором доби пізнього історизму, в якому базилікальна розпланувально-просторова композиція досить органічно поєднана з неоруськими архітектурними формами.

Церква Архистратига Михаїла з червоної цегли і весь зовнішній декор виконаний виключно засобами рельєфної кладки, у плані витягнута по осі «схід–захід», прямокутна, із зрізаними ззовні кутами, тинькована з середини.

Дзвіниця церкви чотириярусна, заввишки 40 м. Загальний вигляд церкви відрізняється незвичайною для православного храму ярусністю, із контрастним вирішенням кожного яруса.

Поруч Михайлівською церквою у кутку церковного двору почала діяти з 1895 року церковно-парафіяльна школа для хлопчиків. Школа мала дві класні кімнати, у яких розташовувалися майже чотири десятки учнів. Протягом трьох років учні вивчали арифметику, російську та слов’янську мови, були уроки читання і чистописання. Обов’язково навчали Закону Божому.

Служба в цій церкві велася і за радянських часів. Наразі є пам’яткою архітектури національного значення.

Жон-Мироносицька церква – кам’яна будівля, побудована у 1812 році, є зразком класицизму. Служба в церкві велася і за часів радянської влади. Ікона Святої Трійці на зовнішній стіні храму є ровесницею храму.

Жон-Мироносицька церква зведена у 1812 році. Автор побудови – невідомий. Церква і дзвіниця, яка стоїть окремо, складають архітектурний ансамбль, для якого характерна класична частина і логіка форм.

Церква в плані представляє собою рівнобічний хрест, в основі якого лежить кубічний об’єм. У верхній половині прямокутних виступів гілок хреста є великі півциркульні віконні пройми, що переходять у горизонтальний руст, який накриває з верху до низу кожну сторону хреста. З центру піднімається низький, широкий, гладенький барабан з 8 арочними, рідко поставленими вікнами і низьким конічним куполом, що закінчується мініатюрною кулеподібною голівкою. Діаметр купола майже 8-метрів, висота – 14 метрів. В західній частині церкви розташовані хори. У храмі панікадило художнього лиття і двохярусний іконостас з позолоченими Царськими вратами. На стінах церкви – олійний живопис, де зображені євангелісти, між вікнами – зображення апостолів. З заходу до церкви прибудована невелика цегляна низька паперть.

Дзвіниця, що стоїть окремо, має нетрадиційне рішення і являє собою квадратну в плані споруду зі сторонами в 4 метри і висотою майже 10 метрів.

Жон-Мироносицька церква має досить незвичний символ над входом. Тут зображене «всевидюще око» Господа.

Перша електростанція – будівля електростанції збудована у 1909 році. Автор будівлі – уродженець міста Охтирка, інженер-будівельник залізничних доріг Василь Яковлєв. Архітектурний ансамбль складається із 3 зблокованих об’ємів різного призначення і архітектури. Головний за значенням – двоповерховий об’єм адміністративно-ділової частини комплексу, виконаного на основі елементів романської архітектури і модерну.

Симетричний компактний фасад нагадує житлову садибу. Кути закріплені круглими вежами діаметром до 2 м, що завершуються імітованими бійницями і зубцями. Фасад між вежами має відмінні на першому і другому поверхах симетрично розташовані вікна, а по центру фасаду – великі віконні пройми з заокругленими краями і характерними для модерну обрамленнями, що об’єднують обидва поверхи. Нині використовується як сервісний центр «Філії Охтирський РЕМ» .

Споруда Малого народного училища – рідкісний зразок навчальної споруди пізнього провінційного класицизму, збудована у 1813 році. Мурована з цегли одноповерхова будівля міститься на північному боці Успенської площі. Має одноповерховий симетричний корпус з чотириколонним портиком тосканського ордера.

З архівів музею відомо, що в училищі викладалося: у 1 класі – Закон Божий, арифметика, латина, читання священного писання, російська, німецька і французька мови, чистописання і малювання. У 2 класі – Закон Божий, арифметика, геометрія, російська історія і географія, початки фізики, латина, загальна історія і географія, французька і німецька мови, чистописання і малювання. Уроки тривали – вранці з 8 до 12 години, після обіду – з 14 до 16 години. У неділю з 8 до 10 години обом класам роз’яснювали Євангеліє.

В училищі була своя бібліотека, яка складалася 194 книг.

Мале народне училище було найпершим і єдиним закладом освіти для всіх станів суспільства. З навчальним закладом пов’язані імена поета Якова Щоголєва, українського педагога Василя Гнилосирова, краєзнавця та етнографа Олександра Твердохлібова.

З 1989 року є пам’яткою архітектури місцевого значення.

Чоловіча гімназія – архітектурна пам’ятка кінця ХІХ століття. Збудована невідомим автором у 1885 році у два поверхи. Пластика будівлі вирішена за допомогою декоративної цегляної кладки із облицьованої цегли, носить риси «цегляного» стилю. Архітектура підкреслює громадський характер будівлі.

Приміщення гімназії двоповерхове, цегляне, прямокутне у плані, має центральний ризаліт, що сильно виступає вперед. Архітектура підкреслює громадський характер будівлі. Подовжений (біля 50 м) фасад розділений пілястрами, між якими спарені, високі, з промінцевими клинчастими перемичками вікна. Центральний ризаліт має на першому поверсі вхід з козирком на фігурних залізних кронштейнах. На другому поверсі, над входом, розташована актова зала, що має на ризаліті три високих і широких арочних вікна. Інші вікна другого поверху – спарені, арочної форми. Середня частина ризаліту виділена спареними пілястрами і закінчується трикутним фронтоном. Мереживні візерунки, зубці, кронштейни, карнизи, вся багатюща пластика фасаду, особливо карнизної частини, виконана умілими майстрами виключно методом рельєфної кладки.

З 1885 року по 1914 роки директором гімназії був Роман Миротворцев. Вихованцями чоловічої гімназії у різні роки стали відомі вчені, письменники, громадські діячі: лікар Сергій Миротворцев, археолог Михайло Рудинський, письменники та поети: Борис Антоненко-Давидович, Іван Багряний, Микола Зеров, Микола Хвильовий.

У 1920 році у флігелі гімназії був організований перший охтирський краєзнавчий музей. У цьому ж році в приміщенні гімназії був відкритий педтехнікум. Після Другої світової війни в цьому приміщенні розташувалося педагогічне училище, яке в 50-роки перевели в Глухів, а на його місці у 1956 році заснована школа-інтернат, яку досить тривалий час очолював Заслужений учитель України Борис Іванович Вавенко. Завдяки йому на території гімназії є єдиний в Сумській області планетарій.

Жіноча гімназія – архітектурна пам’ятка місцевого значення кінця ХIХ – початку ХХ століть. Архітектор Томпсон спроектував для неї спеціальне одноповерхове цегляне приміщення, над яким пізніше збудували другий поверх. Будинок прямокутного плану, має коридорне розпланування з двобічним розміщенням класів. У центральній частині корпусу міститься вестибульна група з двомаршовими сходами, виділена ризалітом на чоловому й тильному фасадах. Споруду можна розглядати як приклад раціонального модерну в цегляному варіанті. Добудова другого поверху жіночої гімназії припадає на 1910–1911 роки інженером Г.Б. Лифшицом.

У гімназії працювали 10 вчительок і класних дам. Гімназисткам викладали алгебру, геометрію, тригонометрію, фізику, географію, історію, космографію, чистописання, природничу історію, російську, німецьку, латинську і французьку мови. Проводилися уроки малювання, співів, гігієни та гімнастики. Крім цього вивчали педагогіку і методику викладання арифметики та російської мови.

1 серпня 1924 року в приміщенні гімназії розмістилася середня школа №1 (нині Охтирська загальноосвітня школа І–ІІІ ступенів № 1).

Перший готель – споруда кінця ХІХ століття, зведена на кошти охтирського поміщика Григорія Чикала. У 1889 році в готелі зупинявся А.П.Чехов.

Григорій Чикало був відомим у місті меценатом. Завдяки Чикалу в Охтирці з’явилися такі будівлі: постоялий двір по провулку Ярославського, головна будівля якого відома охтирчанам як колишній Будинок офіцерів. Будинок по пров. Г.Чикала (на місці сучасного Охтирського міського територіального центру реабілітації для дітей з обмеженими функціональними можливостями) – там знаходилося помістя родини Чикалів, Спасо-Преображенська церква (1905 року). Усі будівлі окрім церкви були збудовані власним коштом мецената.

 

ЯК ДІСТАТИСЬ

Населений пункт розташований на лівому березі річки Ворскли в межах лісостепової природної зони (в межах міста протікають також річки Охтирка і Гусинка). Географічною особливістю міста є його розміщення в центрі своєрідного трикутника обласних центрів – Сум, Харкова та Полтави.

Потягом

Станція Охтирка – проміжна залізнична станція 5 класу Сумської дирекції Південної залізниці, кінцева на одноколійній неелектрифікованій лінії Кириківка – Охтирка. Приміське пасажирське сполучення здійснюється з станцією Смородине, Боромля та Віринський завод.

Пасажирські потяги далекого сполучення по ст. Охтирка відсутні. До Охтирки потягом можна дістатися з міст Суми, Харків, Тростянець. Залізничний вокзал знаходиться поза містом. Дістатись до центру міста можна маршрутними таксі № 1, № 10, № 16. Адреса: м. Охтирка, вул. Танкістів-Кантемирівців, 37. Телефон 05446-2-20-07. Режим роботи щодня, 07:00 – 17:00.

 Автомобілем

Відстань до міста Суми становить 79 км (автошлях Н12), до Харкова і Полтави – близько 100 км. Через місто проходять автомобільні дороги Н12, Т1705, Р46.

Автобусом

Охтирський автовокзал приймає автобуси за 115 напрямками. У загальному через автостанцію проходять 209 маршрутів. Автобусом до Охтирки можна дістатись з Києва, Харкова, Полтави, Сум, Дніпра, Миколаєва, Запоріжжя, Глухова. Адреса вул. Широка, 6а. Телефон 0544623305.

Режим роботи 04:00–22:00.

 

ЧИМ ЗАЙНЯТИСЬ?

Охтирка пропонує відпочинок на березі річки Ворскли на обладнаних базах відпочинку.

Котедж-парк «Славна» – база відпочинку, яка має на своїй території пляж, вихід до річки, бесідки, котеджі, лазню, ресторан, автомобільну парковку, безкоштовний Wi-Fi.

Адреса с. Чернеччина, вул. Монастирська, 5.

Телефон (095) 65-02-810, (05446) 3-13-36

Веб-сайт park-slavna.com.ua

 

ДЕ ПОЇСТИ?

  

 Ресторан, кафе «Тет-а-тет» запропонує страви на будь-який смак, а також приємний відпочинок поблизу фонтану, дитячого майданчику.

Адреса вул. Шевченка, 3.

Телефон (05446) 2-48-90.

 

Бар, ресторан «Прага» пропонує страви на будь-який смак, каву на терасі.

Адреса пров. Ярославського, 17а.

Телефон (05446) 4-24-96.

 

Кафе «Фідель» пропонує страви японської кухні, смачну піцу.

Адреса вул. Незалежності, 11.

Телефон 099 210 7803.

 

Бар «Стейк-Бар» пропонує страви європейської та української кухні, різноманітні види стейків.

Адреса вул. Незалежності, 18.

Телефон 0661602296.

 

Кафе «Монплезір» пропонує страви європейської та української кухні.

Адреса вул. Незалежності, 1а.

Телефон (05446) 2-32-72.

 

Кафе «Тетріс» пропонує страви європейської кухні.

Адреса вул. Чкалова, 9.

Телефон (05446) 6-36-33.

Веб-сайт http://tetris.whitetown.com/

 

Кофейня «Мапачино» пропонує широкий вибір чаю та кави з різними смаками, цікаве дозвілля.

Адреса вул. Незалежності, 8.

Телефон 050 950 2526.

 

ДЕ ЗУПИНИТИСЬ?

Готель «Дубрава» – невеликий готель з двомісними номерами.

Адреса вул. Першотравнева, 44.

Телефон (05446) 2-22-06

Вартість готельних послуг 100-150 грн./добу

 

Готель «Прага» – міні-готель з двомісними номерами.

Адреса вул. Ярославського, 17а.

Телефон (05446) 4-24-26, 066-268-08-57

Вартість готельних послуг 250-500 грн./добу

 

Готель «Палац» – готель в центрі міста з одно- та двомісними номерами.

Адреса вул. Незалежності, 31.

Телефон (05446) 2-34-39, 099 9879225

Вартість готельних послуг 100-700 грн./добу

 

ДЕ РОЗВАЖИТИСЬ?

Нічний клуб «Палац» – розважальний клуб, у якому представлені різні програми та конкурси, виступи DJ.

Адреса вул. Незалежності, 31.

Телефон 099 9879225

Режим роботи Пт, Сб 20:00-07:00.

 

ЗВ’ЯЗОК

Поштовий індекс міста Охтирки – 42700. Телефонний код – 05446.

 

КУДИ ДАЛІ

у північному напрямі – Суми, Чернігів;

у південному – Харків, Полтава;

у західному – Київ;

у східному напрямі – Бєлгород.

 

Чат-бот Гаряча лінія