Шрифт:
+
Колір:
Т
Т
Т
Зображення:
Охтирська
міська рада
Погода

Сторінками історії Охтирщини

Сучасна Охтирка – це адміністративний центр району. Указом Президії Верховної Ради УРСР від 3 березня 1975 р. Охтирка віднесена до міст обласного підпорядкування.

Місто розташоване на лівому березі однієї з перлин нашої держави - ріки Ворскли в межах лісостепової природної зони. Клімат помірно континентальний, із м'якою зимою і теплим літом. Особливістю його географічного положення є розміщення в центрі своєрідного трикутника обласних центрів – Сум, Харкова та Полтави. Відстань до обласного центру становить 83 км, до Харкова і Полтави – біля 100 км. Територія міста становить біля 30 кв.км.

Історія Охтирки – це тісне поєднання минулого та сьогодення. Одна із таких сторінок – пам'ять про славних козаків Охтирського Слобідського козачого полку у вигляді адміністративно-територіального поділу міста на сотні та відродженої козацької криниці, збережених артефактів козацької доби у міському краєзнавчому музеї.

З часів свого заснування Охтирка відігравала важливу  стратегічну роль. Протягом усієї своєї історії і до наших днів Охтирка залишається військовим поселенням, це – козаки, гусари, артилеристи, льотчики, ракетники, сапери, національна гвардія. Під Охтиркою відбувалися завершальні бої Курської битви.  Місто  єдине на терені Сумщини де відкрито Алею Героїв Радянського Союзу та повних кавалерів ордена Слави.

         Територія майбутнього міста і навколо нього була заселена здавна. Поблизу Охтирки виявлено поселення доби неоліту та бронзи, ранньоскіфських часів, кілька сіверських селищ і поселень часів Київської Русі. В період Київської Русі наш край являв собою бойовий кордон з ворожим степом.

На початку XVII ст. широкі приворсклянські степи були обезлюдненим «Диким полем».

У відписці в Посольський Розряд датованою 29 вересня 1641 року говориться: «… по реке по Ворсклу въ Немирской волости острожекъ поставленъ на Ахтырскомъ городище и башни поделаны».

          Є декілька версій походження назви міста – в перекладі з тюркської   «ахтир» – місце де щось пускають вниз по течії,  де влаштовують засідку; «ахінти» – протік між двома озерами, а річка Охтирка саме і протікає між двома озерами Білим і Зеленим. Існує й інша думка. В тій же тюркській мові є слово «ан тура» – біла фортеця.

У 1654 році нова хвиля переселенців прийшла в наш край «… изъ–за Днепра … отъ разоренья, отъ безбожныхъ Ляховъ и Татаръ… и пришли  для городового строенія … на речке на Охтырке, … да на речке Гусенице». Так починалася Охтирка. Навколишній степовий простір давав можливість займатися землеробством і скотарством.

Разом з переселенцями до Охтирки прибули сорок монахів і заснували Свято-Троїцький монастир.

Охтирський козачий полк почав існувати  з другої пол. 1658 року.   Військово–адміністративним  центром стала Охтирка.

З кінця ХVІІ століття значне місце в економіці Охтирки займали промисли і різноманітні ремесла. Тут діяли цегельний та склозаводи, де виготовлявся посуд та віконне скло, поташ та селітра. Серед місцевих жителів вирізнялись добрі гончарі, кравці, теслярі, бондарі, шевці. Охтирка славилася виробництвом гарусної керизеї з якої шили плахти. У виробництві кахлів, народні майстри виявляли особливий хист і смак. Килими охтирських умільців набули доброї слави. Щорічно в Охтирці відбувалось 4 ярмарки: перша – у лютому на всеїдному тижні; друга – у травні Миколаївська; третя – у липні Прокопівська; четверта – у жовтні П’ятницька. Вони тривали не більше тижня. Торгували тут суконними та шовковими виробами, кіньми, рогатою худобою, рибою, сіллю, хлібом, скляним, залізним і дерев’яним посудом.  

         Охтирка, як і всі міста Слобожанщини, мала хаотичну забудову. Ядро міста складала фортеця, яка займала домінуюче в стратегічному відношенні місце. А від фортеці розбігалися, вписуючись у рельєф місцевості, криві вулички з будовами, розміщеними довільно, без певного регулярного порядку.

У 1732 році в Охтирці при церквах було 4 школи. У 1790 році відкрито мале народне училище.

         У 1764-1765, 1770 роках у нашому місті перебував Г.С.Сковорода – український філософ-просвітитель

З кожним роком кордони міста розширювалися. До міста були включені Гусинська слобода і Мошенський хутір. Територіально місто розвивалося, в основному, в північному напрямку.

         У 1786 році був розроблений перший генеральний план міста. За цим планом старі будівлі в середині фортеці зносилися і вперше почали проектувати вулиці. В центрі намічалося будівництво «присутственныхъ местъ», торгових рядів, «гостинного двора», а також будинку городничого та приміщення поліції.     

         В «Топографическомъ описаніи Харьковскаго наместничества 1785-96 гг.» дано опис м. Охтирки кінця ХVІІІ ст. Місто розташоване по обидва боки річок Охтирки та Гусинки, на рівному, частково заболоченому місці. Церков кам’яних – 2: Соборна Успенська і приходська Покровська «Въ сей церкви иконостасъ и новопостроеная колокольня каменная тоже редкостные на всей Украине». Дерев’яних церков – 6, жителів 12849 чол. В той час в губернському Харкові тоді проживало – 10885 чол.

У цьому ж «Топографическомъ описаніи» говориться:  «Ахтырка многолюднее и строеніями превосходитъ прочіе города и наместничества». Місто з півночі і заходу було оточене піском, а з півдня і сходу – степом. У 1780 році в Охтирці вже була пошта.  

21 вересня 1781 року затверджено герб міста: «Въ голубомъ поле золотой крестъ съ сіяніемъ сверху изображающій знаменитостъ сего города по великому числу приходящихъ богомольцевъ».

Із 1787 року в місті починається кам’яне будівництво.

У 1815 році діяли три салотопильні, 2 екіпажних, 2 цегляних заводи та каретне виробництво. За даними того ж таки року в Охтирці мешкало 2571 міщан, 123 купці, 9664 обивателя, 95 чиновників, 34 дворянина та 240 осіб духовного звання. У місті 1837 році в Охтирці було 2400 дерев’яних будинки та 7 кам’яних.

         Після ліквідації полкового устрою 1765 року Охтирка стала центром провінції Слобідсько–Української губернії.   1780–1796 рр. Охтирський повіт Харківського намісництва. З 1797 року – повітове місто Слобідсько-Української губернії, а з 1835 року – повітовий центр Харківської губернії.

У 1837 році у місті налічувалось 5 навчальних закладів.

         У 1844 році в місті було відкрито повітову лікарню.

1874 року в Охтирці відкрито чоловічу гімназію, в 1875 році – жіночу, діяла бурса, в якій у навчався П.А.Грабовський.

Стараннями члена міської управи Матвія Васильовича Курила у 1885 році на площі навпроти головного бульвару була споруджена різьблена тріумфальна арка, на якій в особливо святкові дні розміщувалися вензелі «Августейшихъ Особъ», а в будні – герб міста.

         У 1896 році в Охтирці земством була відкрита міська бібліотека-читальня.

         Охтирське земство випускало свої власні поштові марки з гербом міста по п’ять копійок.

У ХІХ ст. в адміністративному відношенні Охтирка була розділена на 2 частини – південну і північну річкою Охтиркою, та 10 сотень. Рахунок сотням ведеться за ходом сонця, починаючи з півдня від центру міста. 

З самого початку свого заснування Охтирка славилася своїми садами, особливо вишневими та сливовими.

         У лютому 1895 року розпочався рух потягів від станції Охтирка.                        

Наше місто завжди славилося своїми храмами, оскільки церква і духовність відігравали важливу роль у житті людей. У 1654 році у самій фортеці козаками була збудована дерев’яна Миколаївська церква, при якій у 1675 році  була відкрита перша на Слобожанщині школа.

         Церква Успіня Пресвятої Богородиці – перша кам’яна споруда міста, збудована 1738 року Охтирським полковником і бригадиром всіх слобідських полків Олексієм Леонтійовичем Лесевицьким на власні кошти. Зруйнована у 30-ті роки ХХ ст.

Церква Петра і Павла використовувалася як церква Олександрівського ремісничого училища. Зруйнована у 30-ті роки ХХ ст.       

На честь явлення Охтирської Чудотворно Ікони Божої Матері збудовано Свято-Покровського кафедральний собор.

         Введенську церкву 1774–1784 (дзвіниця Покровського собору) спроектував архітектор Петро Антонович Ярославський, уродженець нашого міста, який тривалий час працював Харківським губернським архітектором. Споруда триярусна. На другому ярусі  був встановлений дзвін вагою 4,6 тони. Третій ярус займали куранти з дзвонами. Циферблат був двосторонній. 48 колон прикрашають дзвіницю.  На куполі  встановлено скульптуру апостола Андрія Первозванного.

Христоріздв’яна церква  (Графська) побудована на кошти графині Ганни Родіонівни Чернишової.

         На поч. ХІХ ст. на території  Миколаївського кладовища була побудована церква Святих Жон-Мироносиць. На зовнішній стіні храму з боку олтаря написана ікона Святої Троїці, яка є ровесницею храму.

Церква Архістратига Михаїла збудована у 1905 році. Декоративні елементи взяті з Російсько-Візантійської і Романської архітектур і майстерно поєднані в одне ціле. Служба в цій церкві велася і за радянських часів. Унікальна в архітектурному рішенні споруда не має аналогів на Сумщині. Вхід в храм – через сорокаметрову чотириярусну дзвіницю.  

         Церква Вознесіння Господнього була побудована «… на Ахтырскомъ Соборномъ кладбищена кошти місцевого купця-мецената, старости Покровського собору Федора Васильовича Курила.

         Спасо-Преображенська церква 13 листопада 1905 року освячена. Архітектор В. Нємкін. Споруда хрестоподібна з подовженим притвором, над яким підносилася, нині втрачена дзвіниця. В архітектурі використано Русько-Візантійський стиль. 

Георгіївська церква збудована у 1908 році, архітектор М. Комарницький.  

Першого жовтня 1914 року в місті було відкрито Народний дім на честь 50-ти річчя відміни кріпосного права, який з 1932 року називається районним Будинком культури. Архітектурна пам’ятка місцевого значення.

         У зв’язку з адміністративно-територіальною реформою 1923 року Охтирка стала центром округу. У 1925 році він був розформований, і місто відійшло до Харківського округу, як центр Охтирського району. З 1932 року – районний центр Харківської області, а з 1939 року – Сумської. 

         Сьогодні Охтирка відома як найбільший центр нафтогазовидобувної промисловості України.  

         Чудова охтирська земля дала світові багато визначних людей: вчених, письменників, співаків, художників. Поет Я.І.Щоголев; поет П.А.Грабовський; письменник, публіцист, громадський діяч І.П. Багряний; етнограф, краєзнавець О.Д.Твердохлібов; гравер Г.Сребреницький; агроном, професор А.Г.Терниченко.  В Охтирці народилися перша жінка-планеристка К.А.Грунауер; засновник і перший ректор Пермського Політехнічного інституту М.М.Дедюкін; співак, народний артист СРСР П.С.Білинник; співачка, заслужений діяч мистецтв РРФСР Є.Ф.Петренко; вчений-селекціонер Г.М.Кучмай; видатний археолог, доктор історичних наук М.Я.Рудинський; композитор, член «Могучей кучки» А.С.Гусаковський, академік Міжнародної Академії холоду О.О.Степанець, академік, провідний конструктор космічної техніки А.П.Руденко,вчителька, політв’язень радянського режиму О.М.Радченко; підполковники армії УНР М.Т.Вергун та М.М.Селегій; полковник армії УНР О.М.Воронів.  З Охтиркою був пов’язаний життєвий шлях письменника Б.Д.Антоненка-Давидовича, дійсного члена Академії медичних наук СРСР, заслуженого діяча науки, професора С.Р.Миротворцева. В Охтирці бували Т.Г.Шевченко, Петро І, письменник А.П.Чехов, фольклорист М.Ф.Сумцов, художники: В.О.Сєров, К.О.Трутовський, легендарний льотчик Олексій Маресьєв, льотчик-космонавт Г.Т.Береговий.

         У місті відкрито Алею Героїв – де встановлено  бюсти одинадцяти Героїв Радянського Союзу: О.К.Гангаєв, Ю.Ф.Горбушко, А.М.Дехтяренко, С.І.Дикалов, С.І.Долгий, Г.К.Задорожний, П.П.Лєдєньов, М.В.Пилипенко, В.П.Симон, В.Д.Шаренко, М.І.Ахтирченко  та чотирьох повних кавалерів ордена Слави Бугай Ф.С., Сипченко Л.Є., Хоменко Д.М., Шандиба В.Д.

         30 квітня 1945 року над рейхстагом замайорів Прапор Перемоги, який встановив наш земляк О.П.Берест. У 2005 році йому посмертно було присвоєне звання Героя України і відкрито пам’ятник.

         14 жовтня  2015 року, в день захисника України, відкрито меморіальну стелу на Алеї пам'яті героїв, які загинули в ході антитерористичної операції на сході України.

Охтирка до нашого часу зберегла закладену ще у ХVІІІ ст. головну вулицю міста – вулицю Незалежності, музей під відкритим небом, на якій розташовані більшість архітектурних пам'яток Охтирки.

Сучасна Охтирка - одне з найкрасивіших міст Сумщини, де проживають близько 49000 мешканців, місто з красивими тінистими парками, в яких облаштовані сучасні спортивні зони та поселилися «справжні» динозаври Юрського періоду.